Воловець з давніх часів до сьогодення
Воловець —селище міського типу, адміністративний центр територіальної громади (смт Воловець, с. Гукливий, с. Скотарське, с. Канора) Закарпатської області України. Розміщений у високогір'ї Українських Карпат, між двома хребтами, Вододільний на півночі, Полонина Боржава на півдні, в долині річок Вича (притока р. Латориці) та Волівчик (притока р. Вичі) біля підніжжя вершин Темнатик (1343,6 м), Плай (1330,5 м), Бозьово (1095,2м) на висоті біля 492 м над рівнем моря.
Через Воловець проходить залізниця Київ-Львів-Чоп. За 10 км від Воловця, через с.Нижні Ворота проходить міжнародна автомагістраль М06 (Київ-Чоп).
Відстань до обласного центру, м. Ужгород - 115 км, до м. Львів - 190 км, до столиці, м. Київ - 750 км.
Площа - 11,76 км².
Населення - 5,128 тис. осіб (на 01.01.2019 р.).
Густота населення - 439,2 осіб/км².
Висота над рівнем моря: смт. Воловець - 492 м, с. Канора - 553 м.
Географічні координати: Воловець - 48°42′40″ пн. ш. 23°11′18″ сх. д.
Воловеччина є частиною етнографічного району Бойківщини та має свою національну культуру, побут, звичаї та обряди. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, що паслись на багатих травами полонинах. Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного господаря до іншого, а на початку XVII ст. його було включено до складу Мукачівської домінії. У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій 1628 року, вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.
У 1645 році трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку XVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, у тому числі Воловець, були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703–1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію.
Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти панів. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян, в якому взяли участь і жителі села. В результаті революції в Австро-Угорській імперії 1848–1849 рр. кріпосне право відмінили.
Воловець. Церква Вознесіння Господнього,
1926р. Розібрана 1943 р. фото 1930-х років.
У 1850-х рр. в Воловці був зб
удований найкращий в Австро-Угорщині на той час лижний трамплін. У 1862 року монарх Австро-Угорської імперії Франц-Йосип відвідав Воловець у супроводі герцогів Шварценберга та Естергазі. Тут вони весело провели час: спускалися з гір на лижах, стрибали з місцевого трампліна. На жаль, від унікального трампліна вже практично нічого не залишилося. Досі збереглись тільки бетонні тумби поміж ялинами— колишній фундамент трампліну.
У 30-ті роки XIX ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа. В 1900 році в селі проживали 1284 чол., в тому числі 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. У 1901 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці лісопилку, яка виготовляла будматеріали, на ній працювало 25—30 чоловік. В 1906 р. її переобладнали, обладнавши паровим двигуном. 
В роки першої світової війни становище трудівників Воловця ще більше погіршилося, влада систематично проводила реквізицію зерна та худоби, зростали ціни. У 1914 році російські війська оволоділи селом, 200 воловчан приєднались до війська. У 1919 році проголошено Радянську владу, а в кінці квітня цього року чехословацькі війська ввійшли у Воловець. Насильне включення у 1919 році Закарпаття до складу Чехословацької республіки принесло безправ'я, національні утиски. У 1930-1933 pp.1939 рік — Угорська окупація. Страчено 3-х чоловік, 11 кинуто в тюрму, 93 відправлено на примусові роботи. 9 жовтня 1944 року у Воловець ввійшли радянські війська 351 стрілецької дивізії. В листопаді 1944 року — створено Народний комітет, який передав землі селянам і націоналізував лісопильний завод. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році на її базі — середня. Воловеччина з райцентром Воловці (5,8 тис. чол..) стала районом 22 січня 1946 року. 1946 рік — почав діяти медпункт. 1947 рік — відкрито лікарню на 30 ліжок. 1948 рік — створено колгосп «Радянська Верховина». 1950 рік — відкрито клуб і бібліотеку з книжковим фондом 18 тис. екземплярів. 1957 рік — Воловець став селищем міського типу. 1958 рік — почав працювати соко-винний завод. В 1962 році, у зв’язку з укрупненням адміністративних одиниць у СРСР, Воловеччину було віднесено до Свалявського району. 1963 рік — створено лісокомбінат. 1973 рік — почала функціонувати «нижня площа
Львівського заводу «Електрон». 1978 рік — почала функціонувати «верхня площадка» філіалу Львівського заводу «Електрон».
Указом Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року, коли всі 13 районів Закарпаття було відновлено, Воловеччині знову повернуто статус району.
У липні 2020 року знову ліквідований у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи та включений до складу новоутвореного Мукачівського району, до якого також увійшли частини колишніх Мукачівського та Свалявського районів Закарпатської області.